Філософія І Наука: Схожості І Відмінності Співвідношення Філософії І Науки

Людство поступово підвищує рівень справедливості. Найрозвиненіші країни витрачають значну частину свого бюджету на соціальні видатки, вони досягли високого рівня справедливості. Ставлення людини до світу – винятково різноманітне і багатоаспектне, що впливає на складність світогляду як системи. Коли ж наші думки, оцінки і вчинки ґрунтуються на знаннях, коли судження наші об’єктивно аргументовані певними теоріями чи законами, коли ми здатні критично осмислити свій досвід і знання – такий рівень світогляду є вищим, його називають світорозумінням. Прихильники марксизму стверджували, що практичне (діяльнісне) відношення є специфічно людським типом відношенням до світу і воно породжує, зумовлює інші типи відношення. Однак жодна з позицій не є несуперечливою, незалежно від кількості аргументів вони є вразливими перед критикою.

філософія і наука

Постнекласичний етап в розвитку науки ми можемо побачити в особливостях “нелінійних наук”, що базуються на теорії самоорганізації, на синергетичному баченні світу. Отже, об’єктивізм, однозначність, аналітичність, жорстке кваліфікування, що є вимогами класичного природознавства втрачають свою вагомість. Постнекласична раціональность утверджується в сучасному пізнанні живих, екологічних та соціальних систем – складних систем, пізнання яких потребує орієнтаії на нелінійність, поліваріантність, полісемантичність, комплексність.

Сформувався напрям нейрофілософії (П.-С. Черчленд), у межах якого пояснюють природу знань і специфіку пізнання, аналізуючи діяльність нейронів у корі головного мозку. Наук стрімко розвинули філософію штуч. Інтелекту (починаючи зі статті А. Тюрінґа – «Computing Machinery and Intelligence» / «Обчислювальні машини й інтелект», 1950).

Філософія І Наука: Проблеми Взаємозвязку Та Взаємодії

Почнемо з видатного візантійського філософа й богослова Іоана Дамаскіна (675–753), бо саме його твори були першими свідченнями філософської думки, що стали відомими (наприкінці XI ст.) нашим предкам. Отже, твердження про те, що філософія науки є філософією, досить обґрунтоване. “Аж ніяк не кращими за наслідками були і спроби некомпетентного втручання філософії у справи науки (розправа з кібернетикою і генетикою в СРСР на ““азі””сталіністського діамату.

Аксіологічна функція вказує на місце цінностей у житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв’язок різних цінностей між собою, зв’язок із соціальними й культурними факторами та структурою особистості. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності. Крім того, аксіологічною дисципліною вважають і філософію права, яка вивчає такі цінності, як справедливість, легітимність тощо. Питання про те, як улаштований світ, питання про структуру і стан світу знайшло своє рішення у двох основних концепціях – діалектичній та метафізичній. «Як раціональна методологія діалектика включає в позитивне розуміння всього існуючого розуміння його заперечення, розуміння неминучої загибелі. Така риса діалектичної філософії реалізується в її критичному ставленні до всього, що розвивається, до результатів пізнання і людської діяльності».

Математику вважали наукою про ідеальні форми. Сфера її застосування до вивчення природи була досить обмеженою – рух небесних тіл, оскільки вони існували в сфері ідеальних форм. В земному світі, як вважав Арістотель, можливі lvputts-ntu.lviv.ua лише нематематичні методи та теорії. Крім того, як вже відзначалося вище, античність не могла породити ідею експерименту. Отже, перша площина «спрацювання» практичної функції науки – виробнича, техніко-технологічна.

Необхідним є такий розподіл благ у суспільстві, який би сприяв його консолідації, а не призводив до руйнівних наслідків. Мірою реальної рівності у правах і свободах, коригування формальної рівності цими чинниками, соціальної гармонії є справедливість. Чим вищим є рівень реальної рівності в правах і свободах членів суспільства, тим це суспільство є справедливішим. Справедливість – це реальна рівність у суспільстві, яка стримує рівність від перетворення на формалізм і догматизм, свободу – на анархію. Вона виступає особливим чинником, який забезпечує рівновагу цінностей, відіграє координуючу й інтегруючу роль у суспільному житті.

Реферат На Тему: Філософія І Наука

Тому в системі цінностей техногенної цивілізації наукова раціональність відіграє домінуючу роль. Цінність наукової раціональності та її істотний вплив на всі сфери людського життя стає характерною ознакою техногенної цивілізації. three.Як будь-яка людська діяльність, наука існує в системі соціальних зв’язків і відношень.

Вивчення системних об’єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій пізнання. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркацій передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи. По-третє, фундаментальні наукові теорії та принципові наукові відкриття стають поштовхом та основою для змін світогляду та стилю мислення людей певної доби. 2.Філософія розглядає науку і як людську діяльність.

Проголошення частиною філософів самих себе постмодерністами, синергетиками, постнеокласицистами викликає посмішку в людей, які стоять на позиціях здорового глузду. Сама лише належність до будь-якого філософського табору не є науковим досягненням. Словоблуддя, навіть у красивій формі, не «купить» ні держава, ні суспільна думка, ні економіка. І нічого не варте оплакування своєї долі схоластами, яких начебто нерозумне суспільство не сприймає.

Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд – у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань. Проте для будь-якого світогляду, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об’єднуючим елементом є наявність переконання. Як і будь-яка наука, філософія науки є суб’єктом уточнення, зокрема математизації та змін, тобто із часом змінюються як її системи метазнання про наукове знання, так і уявлення про її предметну галузь. Різні варіанти розвитку системи наукового знання відбуваються шляхом різнопланових взаємозалежних трансформацій її підсистем, рівнів, структур та складників. Тригером для розвитку може слугувати зміна будь-якого складника системи знання.